Дана стаття підготовлена виключно через її складність. Проаналізовано її застосування через призму досвіду по сімейним спорам, які розглядають суди.
Зміст п.13 ч.1 ст. 23 ЗУ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”: Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані: які мають одного із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними та відповідно до закону зобов’язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов’язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи може лише одна особа з числа військовозобов’язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Структура норми
Пункт 13 є таким, що може бути застосований до особи, яка є військовозобов’язаною та може підлягати призову на військову службу.
Основними елементами норми можливо визнати: 1) наявність військовозобов’язаного; 2) наявність особи з інвалідністю 1 або 2 групи, яка є одним із батьків військовозобов’язаного або дружини; 3) відсутні особи, які є невійськовозобов’яними але зобов’язані утримувати згадану особу з інвалідністю; 4) згадана особа з інвалідністю обирає одного військовозобов’язаного за умови, що їх декілька.
Норми права, що будуть підлягати до застосування у спірних випадках
Повнолітні дочка, син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги (ч.1 ст. 202 СК України).
Дочка, син можуть бути звільнені судом від обов’язку утримувати матір, батька та обов’язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов’язків (ч.1 ст. 204 СК України).
Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч.4 ст. 75 СК України).
Застосування ч.1 ст. 202 СК України
Тлумачення ст. 202 СК України свідчить, що обов’язок повнолітніх «дітей» утримувати своїх батьків виникає на підставі сукупності наступних умов:
1. Походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв’язків (зокрема, усиновлення).
2. Непрацездатність матері, батька.
3. Потреба матері, батька в матеріальній допомозі.
Отже, зобов’язання повнолітніх «дітей» утримувати своїх батьків не виникає в разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. При цьому варто закцентувати увагу на тому, що обов’язок повнолітніх «дітей» не пов’язується з їхньою працездатністю й можливістю надавати батькам матеріальну допомогу (це зазначено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 р. у справі №212/1055/18-ц).
Додатково слід наголосити. Питання необхідності матеріальної допомоги визначає сама особа з інвалідністю відповідно до свого внутрішнього переконання та якщо дійде висновку, що потребує, то лише тоді буде вирішуватися через юридичну площину. Це не є публічним спором, а є приватним. Якщо непрацездатний не вважає себе таким, що потребує матеріальної допомоги, то він автоматично не потребує її.
Обставини та докази на прикладах без точної деталізації
Приклади варто враховувати через призму наявності або відсутності потреби у матеріальній допомозі особі з інвалідністю, яка є одним із батьків військовозобов’язаного або батьком дружини цього військовозобов’язаного.
Приклад № 1.
Батько має доньку та сина. Розмір пенсії батька складає 4 000 гривень. Прожитковий мінімум 2 000 гривень. Отже батько не потребує матеріальної допомоги для забезпечення себе прожитковим мінімумом. Наслідком цього є відсутність виникнення обов’язку у дитини утримувати свого непрацездатного (пенсіонер, особа з інвалідністю) батька або матір.
Отже зважаючи на те, що донька хоч і має статус такої, що не є військовозобов’язаною але вона не зобов’язана утримувати. Наслідком цього буде те, що син повинен мати відстрочку.
Приклад № 2.
Є дружина, чоловік з інвалідністю, донька, син. Маємо в цій ситуації наступне. Дружина є такою, що відповідно до приписів статті 75 СК України повинна утримувати чоловіка.
Отже син не буде мати відстрочку навіть якщо і донька не зобов’язана утримувати батька з інвалідністю, адже є дружина.
Приклад № 3.
Двоє батьків є особами з інвалідністю (один із них другої групи). Син буде мати відстрочку так як приписи п.13 ч.1 ст. 23 ЗУ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” виключають дружину з переліку осіб, які не є військовозобов’язаними та зобов’язані утримувати. В даному випадку застосовується альтернатива передбачена цим пунктом 13.
Приклад № 4.
Є один з батьків з інвалідністю, мама (дружина) померла, двоє синів.
Отже батько повинен обрати хто буде здійснювати за ним догляд. При цьому з норми не виникає такої вимоги як оформлення догляду, а достатньо аби особа з інвалідністю обрала одного з синів.
Приклад № 5.
Є батько з інвалідністю, колишня дружина, один син. Право на утримання виникає якщо непрацездатний потребує матеріальної допомоги та колишній із подружжя може надавати таку допомогу.
В цій ситуації абсолютне утримання також відсутнє по відношенню до особи, яка не є військовозобов’язаною. Тому тут син скоріш за все буде мати право на відстрочку під час мобілізації.
Приклад № 6.
Один батько з інвалідністю, дружина особи з інвалідністю померла, одна донька, чоловік доньки. Якщо батько не потребує матеріальної допомоги, то чоловік дружини повинен мати відстрочку, адже у його доньки (батька з інвалідністю) не виникає обов’язку по утриманню батька.
Приклад № 7.
Батько з інвалідністю, дочка, син. Якщо батько не сплачував аліменти на дочку але потребує утримання, то у доньки не виникає обов’язку по утриманню батька, а отже син буде мати відстрочку.
Проблемні питання
Проблемою виділяємо той факт, що потрібно доводити обставину кількості осіб військовозобов’язаних, а також кількості невійськовозобов’язаних. Проте на практиці ми розробили свій алгоритм, який є переконанливим. Все ж погляд є один, а судова практика буде формуватися з цього питання тривалий час.
Докази п.13 ч.1 ст. 23 ЗУ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”
Докази ми розділяємо на такі, що доводять певну обставину поза розумним сумнівом, а також додаткові докази, що будуть залежати від обставин відстрочки.
Основні документи:
1) свідоцтво про народження військовозобов’язаного;
2) документ, що засвідчує інвалідність (пенсійне, довідка до акту огляду МСЕК, довідка з соц. захисту видана особі з інвалідністю, посвідчення особи з інвалідністю);
3) тимчасове посвідчення військовозобов’язаного;
4) паспорт та РНОКПП військовозобов’язаного;
5) довідка ВЛК.
Додаткові документи:
1) свідоцтво про народження брата або сестри;
2) свідоцтво про шлюб одного з подружжя;
3) документ, що засвідчує інвалідність дружини або особи, яка не є військовозобов’язаною (пенсійне, довідка до акту огляду МСЕК, довідка з соц. захисту видана особі з інвалідністю, посвідчення особи з інвалідністю);
4) розмір отримуваної інвалідом пенсії;
5) заява особи з інвалідністю, в якій він засвідчує певний факт (може бути посвідчена у нотаріуса або написана самим інвалідом);
6) акти обстеження умов проживання;
7) паспорти;
8) довідка депутата або старости старостинського округу;
9) відповіді з ДРАЦС;
10) документи, що підтверджують статус особи, яка не є військовозобов’язаною та потребує постійного догляду, перебуває під арештом (крім домашнього арешту), відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі;
11) документи, що підтверджують матеріальний стан особи з інвалідністю (батько, мама, батьки дружини);
12) письмові свідчення сусідів;
13) свідоцтва про смерть.
