Касаційна скарга: вартість, термін подання, форма

Потрібно підготувати документ? Телефонуй 0632021068

Поняття, природа та можливості подання касації

Касаційна скарга – процесуальний документ, що дозволяє скасувати рішення попередніх інстанцій. Відповідно до Конституції України сторона спору або особа права якої порушена рішеннями судів мають право на касаційне оскарження судових рішень у порядку, передбаченому законодавством. У нашому випадку порядок оскарження зазначено у Цивільному процесуальному кодексі України ( ЦПК України). За допомогою касаційної скарги Ви можете просити Верховний Суд скасувати:

повністю або частково рішення суду першої та апеляційної інстанції та у відповідній частині направити справу на новий розгляд за підсудністю;
повністю або частково рішення двох інстанцій та прийняти нове рішення без передачі справи на новий розгляд;
постанови апеляційної інстанції та залишити в силі рішення першої інстанції повністю або частково;
ухвалу першої та другої інстанції закрити в частині або залишити позов без розгляду повністю або в частині.

Особи, які мають право подати цей процесуальний документ

Право на касаційне оскарження судових рішень мають учасники справи та особи, які не брали участі у судовому розгляді, але суд ухвалив рішення, яке торкається прав та інтересів цих «інших осіб». У разі подання касації у цивільній справі «іншою особою» касатор повинен, крім незаконності судових рішень, також вказати і те, які права його порушують прийняті у справі рішення.

Різниця між апеляцією та касацією

Суд касаційної інстанції на відміну апеляції неспроможний: 1) встановлювати чи вважати доведеними обставини, які були встановлено судами попередніх інстанцій чи проігноровані ними; 2) вирішувати питання достовірності доказів; 3) надавати переваги одному доказу над іншим. Крім цього вимоги до процесуальних документів у цих інстанціях суттєво різна. Подаючи документи до касаційного суду, слід пам’ятати, що % відмов у відкритті касаційного провадження становить близько 80%. Це пов’язано з багатьма факторами, у тому числі з вимогами, які були змінені на початку 2020 року – касаційні фільтри.

Коли та які рішення можна оскаржити, а які ні

Рішення першої та апеляційної інстанції можна оскаржити у касаційному порядку. Оскарження рішення першої інстанції одразу в касаційному порядку не передбачено. Певні ухвали суду першої інстанції можна оскаржити в касації після перегляду судом апеляційної інстанції, це ухвала про/про: 1) забезпечення позову або зміни забезпечення; 2) повернення заяви; 3) відмова у відкритті провадження; 4) закриття провадження у справі; 5) залишення позову без розгляду; 6) повернення заяви про перегляд заочного рішення; 7) відмові відкривати провадження за новими або винятковими обставинами, а також про відмову в задоволенні цієї заяви; 8) скарги на дії виконавців; 9) заміни сторони; 10) про стягнення коштом що належать третім особам; 11) визначення частини майна, що належить боржнику разом з іншими особами. Ухвали судів апеляційної інстанції, які не дозволяють належного розгляду справ у судах апеляційної інстанції, а також інші важливі ухвали. З повним списком цих рішень можна ознайомитись у статті 389 ЦПК України. Незгоду з ухвалами судів, які не можна окремо оскаржити від рішення по суті, мають бути зазначені в касаційній скарзі при оскарженні рішення по суті. Не підлягають касаційному оскарженню:

рішення та ухвали суду ухвалені Верховним Судом як апеляційним;
малозначні справи чи справи, де ціна питання менше ста прожиткових мінімуму, крім: 1) касаційна скарга відноситься до питання, яке має фундаментальне значення для формування судової практики; 2) учасник позбавлений можливості вказати на невірність обставин встановлених у цій справі при розгляді іншої справи; 3) справа має особливе значення для особи, яка подає касацію; 4) суд першої інстанції випадково вважав справу малозначною.

Строк подачі касаційної скарги та його поновлення

Час на оскарження судового акта має велике та очевидне значення. Відповідно до ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом 30 днів з моменту, коли було оголошено рішення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено не повний текст судового рішення, то 30-денний термін подання касаційної скарги до Верховного Суду відраховуватиметься з моменту складання повного тексту. День складання повного тексту вказано наприкінці судового рішення, яке оскаржується. Учасник справи, який не брав участі у судовому розгляді та отримав повний текст судового рішення на пошті, може відраховувати цей термін з моменту отримання судового рішення. У касаційній скарзі важливо про це вказувати та надавати докази. Відновлення терміну на оскарження постанов та рішень можливе і з інших поважних причин. Цими причинами зазвичай вважають хворобу, карантинні обмеження, піклування про близьких. Безумовно, важливим фактором буде те, що ці обставини виникли перед закінченням терміну на оскарження. Крім цього незначно пропущений термін на подання касації в 90% випадках не має суттєвого значення і суд відкриває провадження, але все ж таки у своєму клопотанні про поновлення терміну потрібно про це вказати і просити не виявляти формалізму. Верховний Суд незалежно від поважності причин відмовляє у відновленні строку на оскарження і прийнятті касаційної скарги, якщо пройшов один рік з моменту складання повного тексту рішення, яке оскаржується, крім:

подання касаційної скарги у цивільній справі стороною спору, яку не було повідомлено про розгляд справи або не було залучено до участі особу права, яку зачіпає це рішення;
виникли обставини, на які касатор не можу вплинути (форс-мажор).

Порядок подання касаційної скарги щодо цивільної справи в Україні

Скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції. Верховний Суд приймає касації трьома способами: 1) пошта; 2) особисто через канцелярію; 3) через електронний суд з підписанням документа за допомогою електронного цифрового підпису. Надсилання листа (скарги) за допомогою пошти в останній день на подання касації буде вважатися, що ви відправили у строки встановлені законом ( ЦПК України). І не буде мати значення о котрій годині це було зроблено. У таких випадках важливо мати при собі чек. Подаючи скаргу через канцелярію суду, важливо мати з собою ще один зразок скарги, щоб секретар суду поставив на вашому зразку печатку з датою надходження скарги. У разі подання скарги через електронний суд важливо пам’ятати, що практика прийому таких скарг ще не є стабільною. Тому бажано у скарзі вказувати практику цього ж суду про те, що вони приймають касаційні скарги у цивільних справах в електронній формі. Типова помилка при поданні скарги є та, що касатори не завжди правильно вказують суд, до якого подають скаргу. Верховний Суд Касаційний цивільний суд у 2021 році у 50% випадках повертав скарги на тій підставі, що скарги подавалися до: Верховного суду України; Касаційний цивільний суд у складі Верховного суду. Згоден, що начебто формалізм, але таке відбувається. У 2018-2020 ця статистика була 80-90%. Є судді, які не звертають увагу на те, як касатор назве Верховний Суд (ВС, ЗСУ, КМР ЗС), але їх мало.

Вартість подачі касаційної скарги

ЗУ «Про судовий збір» визначає вартість судового збору за подання всіх скарг, у тому числі касаційної. Відповідно до згаданого закону потрібно заплатити: 1) за оскарження рішення щодо суті спору потрібно заплатити 200% від судового збору, який платили при поданні позову. Це не важливо, скільки рішень у скарзі хочете оскаржити; 2) за подання скарги на ухвали потрібно заплатити 0,2 прожиткового мінімуму, який був на початку року. Якщо касатор є особою звільненою від сплати судового збору, він повинен про це вказати та надати докази. Наприклад, у справі про стягнення аліментів позивач (касатор) повинен зазначити, що згідно з ЗУ «Про судовий збір» позивачі у позовах про стягнення аліментів звільнені від сплати судового збору. Верховний Суд останні півтора року зазначає, що потрібно правильно вказувати призначення платежу, а саме у призначенні платежу слід зазначати: 1) дати рішень, які оскаржуються; 2) номер судової справи; 3) суд, які ухвалили спірні рішення; 4) Верховний Суд. Прикладом таких вимог є ухвала Верховного Суду у справі № 127/13991/17 та у справі № 359/7343/19.

Форма та зміст касаційної скарги

Цей процесуальний документ подається у письмовій формі та українською мовою. У касаційній скарзі повинно бути зазначено:

1) найменування суду, до якого подається скарга;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає касаційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб – громадян України, номери засобів зв’язку та адресу електронної пошти, за наявності;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб);
4) рішення (ухвала), що оскаржується;
5) підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень);
6) клопотання особи, яка подає скаргу;
7) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги;
8) дата отримання копії судового рішення суду апеляційної інстанції, що оскаржується.

Вимоги до оскарження ухвал є значно меншими. Адже підстава для скасування визначення має бути аргументована неправильним застосуванням норм. У цій частині фактично легше скасовувати визначення, ніж рішення по суті спору.

Зразок касаційної скарги в порядку ЦПК України на ухвалу суду апеляційної інстанції

Верховний Суд Касаційний цивільний суд

Відповідач_1:

П.І.Б.

РНОКПП:

Ел. каб. в ЄСІТС: відсутній

Адреса реєстрації:

Телефон:

Ел. адреса: відсутня

Представник відповідача_1:

Адвокат Янчук Анатолій Анатолійович

РНОКПП: 3358109033

Ел. каб. в ЄСІТС: 3358109033

08687, Київська обл., Обухівський р-н., ________

063 202 10 68

yanchukanatoly@gmail.com

Позивач:

П.І.Б.

РНОКПП:

Ел. каб. в ЄСІТС: відсутній

08602, Київська обл., Обухівський р-н., м. Васильків, _________________

Телефон:

Ел. адреса: відсутня

Відповідач_2:

П.І.Б

РНОКПП: невідомий

Ел. каб. в ЄСІТС: невідомий

08602, Київська обл., м. Васильків, вул._______________

______________________

Ел. адреса: невідома

Справа: № ________________

Суддя 1 інст.: Ковбель М.М.

Суддя ап. інст.: Журба С.О.

Касаційна скарга

на ухвалу Київського апеляційного суду від 16.12.2024 року про повернення апеляційної скарги

_________ року Васильківський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення по суті справи № ___________, та помилково зверху рішення назвав заочним. Відповідач_1 не розуміючи, яке рішення ухвалив (заочне чи ні) суд першої інстанції та помилково вважаючи його заочним відповідач_1 звернувся Васильківського міськрайонного суду Київської області із заявою про перегляд заочного рішення. __________ року Васильківський міськрайонний суд Київської області своєю ухвалою відмовив відповідачу_1 у поновлені процесуальних строків та залишив без розгляду заяву про перегляд заочного рішення. В подальшому представник відповідача_1 Янчук А.А. подав апеляційну скаргу, в якій серед іншого зазначив, що спірне рішення не є заочним та через судову помилку допущену зверху рішення відповідач_1 його вважав заочним, в той час як воно таким не є: “Через двояке тлумачення судом першої інстанції відповідач_1 не використав належний порядок апеляційного оскарження, а саме не звернувся відразу до суду апеляційної інстанції як про це роз’яснено у резолютивній частині рішення. Двояке тлумачення в заочному рішенні полягає в тому, що в верху «заочного рішення написано, що воно заочне», а в резолютивній, що на рішення потрібно подавати апеляційну скаргу та нічого не зазначено про можливість подати заяву про перегляд заочного рішення. У резолютивній частині рішення зазначаються: строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження (п.3 ч.5 ст. 265 ЦПК України). Через неналежне оформлення рішення суду відповідач_1 діяв невірно та попередньо вирішив був використати спосіб не встановлений в резолютивній частині та після відмови обрав спосіб апеляційного оскарження”. 16.12.2024 року Київський апеляційний суд своєю ухвалою вирішив повернути апеляційну скаргу відповідача_1, яка подана його представником адвокатом Янчуком А.А. Спірну ухвалу Київського апеляційного суду представник відповідача_1 отримав за допомогою Електронного суду 20.12.2024 року о 03:50. Свою постанову Київський апеляційний суд мотивував наступним: “Заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від ____ травня 2024 року позов задоволено. Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення відмовлено, а заяву про перегляд заочного рішення – залишено без розгляду. Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням, 21.10.2024 року відповідач оскаржив заочне рішення в загальному порядку, подавши до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу засобами поштового зв`язку. У скарзі апелянт просить скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно з ч. 1 ст. 284 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Згідно ч. 4 ст. 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24 жовтня 2008 року оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та в разі ухвалення повторного заочного рішення. В іншому випадку апеляційний суд відмовляє в прийнятті апеляційної скарги. Однак, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2024 року відмовлено в задоволенні заяви про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, а заяву про перегляд заочного рішення – залишено без розгляду. З огляду на вищевикладене, заочне рішення, згідно з ч.4 ст. 287 ЦПК України, може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку лише у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, а в даному випадку, Васильківським міськрайонним судом Київської області не розглянуто заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення. У постанові від 12.06.2024 року (справа № 756/11081/20) Велика Палата Верховного Суду зазначила висновок про те, що відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК України) заява про перегляд заочного рішення, подана з пропуском установленого законом строку, за відсутності підстав для його поновлення, підлягає залишенню без розгляду. Оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення, є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не без задоволення. При цьому в п.40 зазначеної постанови Верховний Суд послався на те, що право на подання апеляційної скарги на заочне рішення суду відповідач набуває лише після залишення його заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 287 ЦПК України). З урахуванням наведеного апеляційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення не може бути прийнята до розгляду апеляційним судом до його перегляду судом першої інстанції за заявою відповідача про перегляд заочного рішення”. Вважаю ухвалу суду апеляційної інстанції такою, що підлягає скасуванню, а справа повинна бути направлена для продовження розгляду вирішення питання про відкриття провадження, виходячи з наступного. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги (п.3 ч.1 ст. 389 ЦПК України). Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (аб. ч.2 ст. 389 ЦПК України). В даному випадку оскаржується ухвала про повернення апеляційної скарги та судом на думку скаржника порушено приписи ч.3 частини 5 статті 265 ЦПК України, та ч.1 ст. 280 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції хибно дійшов висновку, що наявність ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження. Суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на обґрунтування підстав за яких була подана апеляційна скарга та заявлялося прохання про поновлення процесуальних строків. Саме рішення суду першої інстанції, що оскаржується не є заочним, а його назва “заочне рішення” не робить його таким, і в даному випадку оскарження повинно здійснюватися відразу в апеляційному порядку, а не попередньою подачею заяви про перегляд. Використаний відповідачем_1 помилковий порядок через помилку суду не робить рішення заочним. Це пояснюється наступним. Відкриваючи спрощене провадження по справі суд першої інстанції вирішив її розглядати без виклику сторін. При розгляді справи суд першої інстанції ухвалу про заочний розгляд не виносив. 21.05.2024 року Васильківський міськрайонний суд ухвалив рішення по суті спору у справі 362/1520/24. В самому верху рішення суд його назвав заочним, але в резолютивній частині рішення визначив порядок оскарження і зазначив, що сторони мають право на оскарження рішення шляхом подачі апеляційної скарги. Перед резолютивною частиною суд не навів жодної процесуальної норми перелічених у Главі 11 ЦПК України: Заочний розгляд справи. Тобто, суд першої інстанції визначив порядок оскарження свого рішення та рішення не є заочним. Відповідно до пункту 3 частини 5 статті 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення суд визначає порядок оскарження судового рішення. Спірне судове рішення не містить того, що воно є заочним, саме по собі зазначення “заочне рішення” заочним його не робить. Відповідне твердження знайшло своє підтвердження також і у практиці Верховного Суд Касаційного цивільного суду, а саме 08.04.2020 року у справі № 643/11254/19 суд касаційної інстанції скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції у своїй постанові зазначив: “Частинами першою – п`ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам оскаржене судове рішення апеляційного суду не відповідає. Згідно із частиною першою статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Відповідно до статті 281 ЦПК України про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою. За формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд (стаття 282 ЦПК України). Суд першої інстанції у своєму рішенні від 14 листопада 2019 року зазначив, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. В резолютивній частині рішення від 14 листопада 2019 року суд вказав загальний строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження передбачені статтями 354, 355 ЦПК України. Відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Рішень щодо проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, суд першої інстанції у справі № 643/11254/19 не приймав, ухвалу про заочний розгляд справи не постановляв. Виходячи з аналізу частини першої статті 280 ЦПК України у разі розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, ухвалення заочного рішення неможливе, оскільки судове засідання не проводиться. Постановляючи ухвалу від 20 січня 2020 року про повернення апеляційної скарги, апеляційний суд не вказане уваги не звернув та помилково розцінив, рішення суду від 14 листопада 2019 року, як заочне”. Кінець практики* На підставі викладеного та керуючись чинним законодавством, – Прошу:

Скасувати ухвалу Київського апеляційного суду у справі № __________ від 16.12.2024 року, якою було повернуто апеляційну скаргу відповідача ______________, а справу передати для розгляду до суду апеляційної інстанції.

Додатки:

Роздруківка з кабінету Електронного суду представника відповідача_1.
Ордер адвоката.
Копії касаційної скарги для інших учасників справи.

Представник відповідача_1 А.А. Янчук 15.01.2025.

Зразок касаційної скарги по ЦПК України на рішення по суті спору

Верховний суд

Касаційний цивільний суд

Відповідач:

П.І.Б.

РНОКПП: ___________

Адреса:____________________

Телефон: __________________

Ел. адреса: _________________

Представник відповідача:

Адвокат Янчук Анатолій Анатолійович

РНОКПП: ________________

08687, Київська обл., Обухівський р-н., м. Васильків, ________________

063 202 10 68

Ел. адреса: yanchukanatoly@gmail.com

Позивач:

Акціонерне товариство «Сенс-Банк»

ЄДРПОУ: 23494714

03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100

Телефон: (044) 490 33 50

Ел. адреса: ccd@sensebank.com.ua

Справа: ______________

Суддя 1 інст.: Шевчук Ю.В.

Суддя ап. інст.: Кострицький В.В.

Ціна позову в іноземній валюті на день подачі позову:

52 050, 77 дол. США

Ціна позову і національній валюті на день подачі позову:

1 370 866.33 гривень

Ціна позову на день подачі касаційної скарги:

1 903 423.78 гривень

Касаційна скарга

на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі ___________ від ____________ року та на постанову Одеського апеляційного суду по справі № ____________ від _____________ року

Повноваження суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (п.3 ч.1 ст. 409 ЦПК України). Дата отримання постанови апеляційної інстанції, яка оскаржується. 07.09.2023 року відповідач на свою електронну адресу отримав постанову апеляційної інстанції. З другої по чотирнадцяту сторінку касаційної скарги описана перша підстава касаційної скарги, а саме, що суд першої та апеляційної інстанції безпідставно проігнорували положення норм права, які регулюють позовну давність та умови договорів, застосував норми права без урахування висновків про їх застосування Верховним судом. З чотирнадцятої по двадцяту сторінку касаційної скарги описана друга підстава касаційної скарги, суд першої та апеляційної інстанції безпідставно проігнорували положення норм права, які регулюють строки повернення кредитної заборгованості (тіло, відсотки, неустойку та інше), застосував норми права без урахування висновків про їх застосування Верховним судом. Перша підстава касаційного оскарження – п.1 ч.2 ст. 389 ЦПК України. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті (п.1 ч.1 ст. 389 ЦПК України). Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (п.1 ч.2 ст. 389 ЦПК України). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (аб. 2 п.5 ч.2 ст. 392 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосував ч.1 ст. 526, ст. 610, ч. ч., 1, 2 ст. 610, ч. ч. 1, 2 ст. 1054, ч.1 ст. 1049, ч.2 ст. 1050, ч.1 ст. 530, ст. 629, ст. 256, ст. 257, ст. 253, ч.1 ст. 261, ч.4 ст. 267, ч.1 ст. 267, ст. 626, ст. 628, ст. 1050 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 червня 2019 року у справі № 522/13186/15-ц (провадження № 61-28504св18), від 17 липня 2019 року у справі № 299/1135/16-ц (провадження № 61-11522св18), від 24 липня 2019 року у справі № 751/2958/16 (провадження № 61-3697св18), від 05 лютого 2020 року у справі № 381/1016/16 (провадження № 61-35032св18), від 31 серпня 2022 року у справі № 755/17084/17 (провадження № 61-562св22), від 01 лютого 2023 року у справі № 183/3783/15 (провадження № 61-3787св22), від 10.04.2023 року у справі № 756/5050/15, від 18 липня 2022 року у справі № 522/11682/13. Ухвалення судами судових рішень та подача апеляційної скарги відповідачем через його представника. При розгляді судової справи в судді першої інстанції відповідач не з`явився, проте надав на адресу суду заяву, згідно якої просив розглядати справу за його відсутності, просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у зв`язку з неправильним розрахунком заборгованості за кредитним договором та пропуском позивачем строків позовної давності. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області __________ року по справі № _____________ було повністю задоволено позовну заяву позивача. Відхиляючи доводи відповідача суд першої інстанції зазначив: «Відповідно до п.п.1.1.1. Кредитного Договору №_________________ від _________ року, кінцевий термін погашення заборгованості за даним кредитним договором зазначено _______2033 року, тобто станом на теперішній час кредитний договір є діючим, не оспорюваним та чинним, а отже посилання відповідача ОСОБА_1 на необхідність застосування строків позовної давності є помилковим». Також суд першої інстанції зазначив, що він: «При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин – суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду». При цьому суд першої інстанції не послався ні на одну постанову ВС. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідачем через його представника була подана апеляційна скарга, та за наслідком розгляду скарги Одеський апеляційний суд _________ року по справі № ___________ постановив постанову, якою апеляційну скаргу залишив без задоволення. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд зазначив: «Відповідно до п.п.1.1.1. Кредитного Договору №_______________ від ____________ року, кінцевий термін погашення заборгованості за даним кредитним договором зазначено 03.03.2033 року, тобто станом на теперішній час кредитний договір є діючим, не оспорюваним та чинним, а отже посилання відповідача ОСОБА_1 на необхідність застосування строків позовної давності є помилковим». Також суд апеляційної інстанції зазначив: «При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин – суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду». При цьому як і суд першої інстанції апеляційний суд не зазначив жодної постанови ВС де він враховував застосування норм права. Вважаю, що судові рішення підлягають скасуванню, а позов не підлягає до задоволення виходячи з наступного. Пунктом 4.5. Кредитного договору від ____________ року передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) Позичальником обов’язків, визначених п.п. 3.3.8, 3.3.9 цього Договору, протягом більше, ніж 90 (дев’яносто) календарних днів, строк користування Кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, Позичальник зобов’язаний протягом одного робочого дня погасити Кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Строк виконання основного зобов’язання було змінено в силу умов договору. Фактично даним пунктом сторони узгодили також і строк дії кредитування, та повернення кредиту змінюється і закінчується через 90 днів після невиконання умов договору визначених п.п. 3.3.8, 3.3.9.:

3.3.8 – сплачувати проценти за користування Кредиту в порядку, визначеному п.п. 2.4, 2.5 цього Договору;
3.3.9 – своєчасно та в повному обсязі погашати Кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному п.1.1. цього Договору.

Згідно розрахунку заборгованості, який надано позивачем до позовної заяви відповідач припинив виконувати свої зобов’язання по погашенню кредиту у квітні ________ року (останній платіж _________ року). Отже строк кредитування та обов’язок повернути весь кредит разом з неустойкою та відсотками за користування настав в липні ______ року. Відповідач не заперечував проти того, що останній платіж було зроблено в квітні ______ року. Зважаючи на це можливо дійти висновку, що позовна давність почала свій відлік в липні _______ року та закінчила свій сплив у липні ______ року. Позивач звернувся до суду з позовом у грудні 2021 року. Тобто через більше ніж чотири роки після спливу позовної давності. Тому суд першої та апеляційної інстанції повинні були застосувати позовну давність. Суд першої та апеляційної інстанції проігнорували ці положення та застосували норми ЦК України без урахування застосування ч.1 ст. 526, ст. 610, ч. ч., 1, 2 ст. 610, ч. ч. 1, 2 ст. 1054, ч.1 ст. 1049, ч.2 ст. 1050, ч.1 ст. 530, ст. 629, ст. 256, ст. 257, ст. 253, ч.1 ст. 261, ч.4 ст. 267, ч.1 ст. 267, ст. 626, ст. 628, ст. 1050 ЦК України викладених у постанові Верховного Суду від 10 червня 2019 року у справі № 522/13186/15-ц (провадження № 61-28504св18), від 17 липня 2019 року у справі № 299/1135/16-ц (провадження № 61-11522св18), від 24 липня 2019 року у справі № 751/2958/16 (провадження № 61-3697св18), від 05 лютого 2020 року у справі № 381/1016/16 (провадження № 61-35032св18), від 31 серпня 2022 року у справі № 755/17084/17 (провадження № 61-562св22), від 01 лютого 2023 року у справі № 183/3783/15 (провадження № 61-3787св22), від 10.04.2023 року у справі № 756/5050/15, від 18 липня 2022 року у справі № 522/11682/13. Якщо брати до уваги зупинення позовної давності, яка виникла в наслідок змін до законодавства через Covid-19, то позивач звернувся до суду майже через три роки після спливу позовної давності. Аналізуючи рішення суду першої інстанції та апеляційної інстанції можливо побачити, що ці суди при дослідженні доказів взагалі проігнорували пункт 4.5. Кредитного договору, не навели мотивів чому його не потрібно було брати до уваги. Замість цього суди хибно послалися на графік погашення платежів встановлений кредитним договором та необхідність відповідачу надавати свій розрахунок заборгованості. За період існування Верховного суду України, Верховного Суду Касаційного цивільного суду було сформовано чітку та сталу позицію у спорах між позичальником та кредитором з такою самою умовою кредитного договору, яка передбачена пунктом 4.5. Кредитного договору. Зазначене в абзаці вище підтверджується постановами КЦС ВС, які в тому числі згадані на початку касаційної скарги: 10.04.2023 року КЦС ВС по справі № 756/5050/15 відмовляючи у задоволенні касаційної скарги ПАТ «Укрсоцбанк» (правонаступник АТ «Сенс Банк») – https://reyestr.court.gov.ua/Review/110208041 зазначив: «Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За змістом частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Після спливу строку кредитування кредитор позбавлений права нараховувати відсотки й пеню, передбачені кредитним договором. За правилом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин. Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до пункту 4.5. укладеного між сторонами кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.8. (сплачувати кредитору проценти), 3.3.9. (своєчасно та у повному обсязі повертати кредит) цього договору, протягом більше ніж 90 (дев`яносто) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Отже, у такий спосіб сторони договору врегулювали питання щодо дострокового повернення кредитних коштів, тобто зміну строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів, що також відповідає вимогам статті 1050 ЦК України. Судами попередніх інстанцій установлено, що останній платіж за кредитним договором відповідач ОСОБА_1 здійснила 15 липня 2009 року і протягом наступних 90 календарних днів позичальник не виконувала обов`язки, передбачені пунктами 3.3.7, 3.3.8 кредитного договору, тому відповідно до пункту 4.5 договору строк користування кредитними коштами вважається таким, що сплив через 90 календарних днів, тобто 14 жовтня 2009 року. Таким чином, з 14 жовтня 2009 року у позивача виникло право на звернення до суду із позовом для захисту своїх порушених прав, проте банк звернувся із позовом до суду до позичальника лише у квітні 2015 року, тобто з пропуском загальної позовної давності, яка передбачена статтею 257 ЦК України. Суд апеляційної інстанції, встановивши, що сторони погодили у кредитному договорі (пункт 4.5) зміну строку основного зобов`язання у зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору протягом більше ніж дев`яносто календарних днів, врахувавши закінчення строку дії договору, а також те, що останній платіж відповідачем був здійснений 15 липня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся у квітні 2015 року, неподання позивачем до суду першої інстанції доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», у зв`язку із пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем (а. с. 144, 145, т. 1). Таке застосування умов договору відповідає усталеній практиці Верховного Суду, викладеній, зокрема у постановах від 10 червня 2019 року у справі № 522/13186/15-ц (провадження № 61-28504св18), від 17 липня 2019 року у справі № 299/1135/16-ц (провадження № 61-11522св18), від 24 липня 2019 року у справі № 751/2958/16 (провадження № 61-3697св18), від 05 лютого 2020 року у справі № 381/1016/16 (провадження № 61-35032св18), від 31 серпня 2022 року у справі № 755/17084/17 (провадження № 61-562св22), від 01 лютого 2023 року у справі № 183/3783/15 (провадження № 61-3787св22). За таких обставин, доводи касаційної скарги про те, що банк звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у межах позовної давності спростовуються вищевикладеним». 31.08.2022 року КЦС ВС по справі № 755/17084/17 за касаційною скаргою АТ «Альфа-Банк» змінюючи підстави для відмови у позові – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106190903 зазначив: «Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). У зв`язку з неналежним виконанням умов договору змінився строк виконання основного зобов`язання (пункт 4.5 кредитного договору), та банк мав право з 13 вересня 2009 року (15 червня 2009 року + 90 календарних днів) й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, однак позовну заяву подав до суду лише 09 листопада 2017 року, тобто поза межами позовної давності. При цьому позивач, звертаючись до суду з цим позовом, вимоги про поновлення позовної давності не заявляв. Таким чином, після зміни строку виконання зобов`язання (13 вересня 2009 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою пункту 4.5 договору позичальник був зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати, й усі наступні щомісячні платежі за графіком після 13 вересня 2009 року не підлягали виконанню». 18.07.2022 року ВС КЦС залишаючи без задоволення касаційну скаргу АТ «Альфа-Банк» по справі № 522/11682/13-ц – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105577963: «Відповідно до пункту 4.5 кредитного договору, у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених п.п. 3.3.7,3.3.8,3.3.9 цього договору, протягом більше, ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом сорока робочих днів погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Оскільки ОСОБА_1 порушив зобов`язання щодо повернення кредиту, то банк скористався наданим йому правом не продовжувати дію кредитної лінії, внаслідок чого відповідно до п. 4.5 кредитного договору позичальник зобов`язаний був погасити існуючу заборгованість до 08 грудня 2009 року включно, а отже, і початок позовної давності стосовно погашення виниклої заборгованості мав відраховуватися з даної дати. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Згідно зі статтею 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. З огляду на зазначене у справі, яка переглядається, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки строк виконання основного зобов`язання було змінено, то через 90 днів після сплати боржником останнього платежу в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 14 травня 2013 року, тобто зі спливом позовної давності. Отже, висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором у зв`язку з пропуском позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, є правильним». КЦС ВС 14.12.2021 року по справі № 496/3676/17 частково задовольняючи касаційну скаргу позичальника та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволені позову ПАТ «Укрсоцбанк» зазначив: «Згідно з пунктом 4.5 договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.6, 3.3.7 цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення. Таких висновків, здійснивши тлумачення аналогічних за змістом пунктів договорів кредиту, дійшов Верховний Суд у постановах від 3 квітня 2019 року у справі № 640/7146/16-ц (провадження № 61-18880св18), від 14 серпня 2019 року у справі № 523/1507/16-ц (провадження № 61-10534св18), від 9 жовтня 2019 року у справі № 752/7707/15-ц (провадження № 61-12658св18) та від 9 грудня 2020 року у справі № 760/18026/14-ц (провадження № 61-37386св18)». Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). У справі, що переглядається:

сторони у пункті 4.5. договору кредиту № ___________________ від _____________ року обумовили настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором у разі порушення позичальником своїх зобов`язань, а саме – сплати кредиту та відсотків, протягом більш ніж 90 календарних днів;
останній платіж позичальником було здійснено ____________ року у розмірі 20 доларів США;
з урахуванням пункту 4.5. договору кредиту № _________________ від ______________ року строк виконання зобов`язання за договором кредиту вважається таким, що настав ________ 2013 року;
із цим позовом банк звернувся 12 жовтня 2017 року (Т. 1, а. с. 51);
представник відповідача у судовому засіданні 31 жовтня 2019 року заявив про застосування позовної давності і просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки банк звернувся із позовом після спливу позовної давності (а. с. 205-207);
оскільки позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 33 019,65 дол. США обґрунтовані, проте пред`явлені банком після спливу позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем, то суди зробили помилковий висновок про задоволення цих позовних вимог. Тому у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 33 019,65 дол. США належить відмовити у зв`язку із пропуском банком позовної давності».

Друга підстава касаційного оскарження – п.1 ч.2 ст. 389 ЦПК України. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті (п.1 ч.1 ст. 389 ЦПК України). Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (п.1 ч.2 ст. 389 ЦПК України). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (аб. 2 п.5 ч.2 ст. 392 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував ст. 1050 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 20 жовтня 2021 року у справі № 450/2593/17, від 07 липня 2021 року у справі № 752/589/16-ц, від 09 серпня 2023 року у справі № 201/6750/16. Ухвалення судами судових рішень та подача апеляційної скарги відповідачем через його представника. Ухвалюючи судові рішення суд першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що строк кредитування і фактично повернення всієї суми заборгованості закінчується 03.03.2033 року, та відповідач в свою чергу не надав свій розрахунок заборгованості, який спростовує розрахунок банку. Вважаю, що судові рішення підлягають скасуванню, а задоволення позову в частині розміру заборгованості є помилковим. Підпунктом 1.1.1. пункту 1 Кредитного договору від ____________ року передбачено, що починаючи з місяця, що слідує за місяцем надання Кредиту, Позичальник щомісячно 04 (четвертого) числа кожного місяця рівними частинами сплачує Кредитору суму грошових коштів, яка включає заборгованість за кредитом і проценти за користування кредитом у розмірі 328, 72 дол. США, надалі за тектом – «Ануїтетний платіж» з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 03.03.2033 (включно). Пунктом 4.5. Кредитного договору від 04.03.2008 року передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) Позичальником обов’язків, визначених п.п. 3.3.8, 3.3.9 цього Договору, протягом більше, ніж 90 (дев’яносто) календарних днів, строк користування Кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, Позичальник зобов’язаний протягом одного робочого дня погасити Кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню)». Останній день сплати по кредиту позичальником був 04.04.2014 року, а отже в силу приписів пункту 4.5. Кредитного договору строк кредитування та строк повернення кредиту було змінено, і як тепер строк повернення кредиту став не 03.03.2033 року, а ___________ року. Проте кредитор ігноруючи ці приписи і далі нараховував позичальнику заборгованість у виді відсотків, неустойки. КЦС ВС в постанові від 20.10.2021 року у справі № 450/2593/17 зазначив скасовуючи рішення судів у спорі позичальника між ПАТ «Укрсоцбанком» та направляючи на новий розгляд зазначив: «Згідно з пунктом 4.5 договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.6, 3.3.7 цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення. Таких висновків, здійснивши тлумачення аналогічних за змістом пунктів договорів кредиту, дійшов Верховний Суд у постановах від 3 квітня 2019 року у справі № 640/7146/16-ц (провадження № 61-18880св18), від 14 серпня 2019 року у справі № 523/1507/16-ц (провадження № 61-10534св18), від 9 жовтня 2019 року у справі № 752/7707/15-ц (провадження № 61-12658св18) та від 9 грудня 2020 року у справі № 760/18026/14-ц (провадження № 61-37386св18). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року усправі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) викладено висновок про те, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разіпред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання». Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки змісту укладеного сторонами договору кредиту, не дослідив поданий банком розрахунок заборгованості та не перевірив належність виконання ОСОБА_1 умов договору кредиту щодо повернення кредиту та процентів у розмірі та строки, визначені пунктами 1.1 та 2.4.1 договору. Встановлення настання обставин, зазначених у пункті 4.5 договору кредиту, мають суттєве значення для з`ясування дати закінчення строку кредитування та права банку нараховувати проценти за цим договором». КЦС ВС в постанові від 07.07.2021 року у справі № 752/589/16 скасовуючи рішення судів у спорі позичальника між ПАТ «Укрсоцбанком» та направляючи на новий розгляд зазначив: «Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків. Відповідно до статей 526, 530 ЦПК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти. Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що згідно з умовами укладеного банком і ОСОБА_1 договору кредиту (пункт 1.1) позичальник зобов`язаний погашати заборгованість за кредитом щомісячно до десятого числа кожного місяця згідно з графіком. Пунктом 2.4.1 договору кредиту передбачено, що сплата процентів здійснюється у валюті кредиту на рахунок № НОМЕР_1 в Подільському відділенні Київської міської філії АКБСР «Укрсоцбанк» не пізніше десятого числа місяця, наступного за тим, в якому нараховані проценти. Згідно з пунктом 3.3.7 договору кредиту позичальник зобов`язаний сплачувати проценти за використання кредитом в порядку, визначеному пунктами 2.4, 2.5 цього договору. У пунктах 2.4, 2.5 договору кредиту сторони визначили, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту в останній робочий день місяця без урахування останнього робочого та послідуючих неробочих днів місяця, проценти розраховуються з розрахунку факт/360. У разі наявності простроченої заборгованості за кредитом та несплачених процентів за його використання погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості: прострочена заборгованість за нарахованими процентами; прострочена заборгованість за кредитом; строкова заборгованість за нарахованими процентами; строкова заборгованість за кредитом; пеня за порушення строків повернення кредиту та процентів; штраф. Пунктом 3.3.8 договору кредиту передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути в повному обсязі кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями у термін, визначений пунктом 1.1 цього договору. Згідно з пунктом 4.5 договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше, ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення. Таких висновків, здійснивши тлумачення аналогічних за змістом пунктів договорів кредиту, дійшов Верховний Суд у постановах від 3 квітня 2019 року у справі № 640/7146/16-ц (провадження № 61-18880св18), від 14 серпня 2019 року у справі № 523/1507/16-ц (провадження № 61-10534св18), від 9 жовтня 2019 року у справі № 752/7707/15-ц (провадження № 61-12658св18) та від 9 грудня 2020 року у справі № 760/18026/14-ц (провадження № 61-37386св18). У постанові Верховного Суду України від 2 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16 зазначено, що «згідно з пунктом 4.5 кредитного договору в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.8 (сплата процентів), 3.3.9 (своєчасна та в належному розмірі сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів. Суди встановили, що останній платіж за кредитним договором позичальник здійснила 10 вересня 2009 року, а тому за визначенням пункту 4.5 кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 11 грудня 2009 року. Після зміни строку виконання зобов`язання (11 грудня 2009 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою пункту 4.5 договору позичальник був зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати, й усі наступні щомісячні платежі за графіком після 11 грудня 2009 року не підлягали виконанню». Заперечуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказував про неналежне виконання ним умов договору кредиту в частині сплати кредиту та процентів за його користування, яке допущено 10 вересня 2007 року та тривало 90 днів – до 9 грудня 2007 року, тому з 10 грудня 2007 року настав строк виконання зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі на підставі пункту 4.5 цього договору. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року усправі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) викладено висновок про те, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разіпред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання». Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки вказаним доводам відповідача, не дослідив поданий банком розрахунок заборгованості та не перевірив належність виконання ОСОБА_1 умов договору кредиту щодо повернення кредиту та процентів у розмірі та строки, визначені пунктами 1.1 та 2.4.1 договору. Встановлення настання обставин, зазначених у пункті 4.5 договору кредиту банку мають суттєве значення для з`ясування дати закінчення строку кредитування та права банку нараховувати проценти і пеню за цим договором. Формально пославшись на доведення банком вимог позову, апеляційний суд на зазначені обставини справи та вимоги закону уваги не звернув, не з`ясував, коли було здійснено останній платіж за договором кредиту із додержанням його умов; коли настав строк виконання зобов`язання за договором кредиту; який дійсний розмір заборгованості за кредитним договором; чи існувало у банка право нараховувати і отримувати від позичальника проценти за спірний період, та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову». Узагальнення касаційної скарги. Зважаючи на постанови ВС КЦС по справам про стягнення заборгованості наведені в касаційній скарзі можливо побачити, що найвищим судом України дотримується стійка позиція по застосуванню норм права, що регулюють позовну давність і початок її спливу, дострокове виконання зобов’язання. Верховний Суд також не має суперечностей в тлумаченні умов Кредитного договору передбаченого п.4.5. Відібрана судова практика саме у спорі про стягнення заборгованості між цим самим кредитором та позичальниками фізичними особами. Хибне тлумачення судами норм права, ігнорування пункту 4.5. Кредитного договору та розрахунку заборгованості і не урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду призвело до помилкового задоволення позову. В частині розміру заборгованості згідно розрахунку заборгованості відповідач не зобов’язаний готувати розрахунок заборгованості, а може надати своє обґрунтування чому він з ним не погоджується. В даному випадку боржник зазначав судову практику але суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив позиції Верховного Суду та вважав розрахунок заборгованості вірним. Зважаючи на підстави позову, обґрунтування їх сталою практикою Верховного Суду по застосуванню норм права в спорах між кредитором та позичальником про стягнення заборгованості – є підстави для скасування судових рішень. Наведена практика Верховного Суду по застосуванню норм права є практикою саме по кредитним договорам, які є аналогічні кредитному договору, який укладений між ПАТ «Укрсоцбанк» та відповідачем. Додатково

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) задля юридичної визначеності в застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Акціонерне товариство «Сенс-Банк» є правонаступником Акціонерного товариства «Альфа-Банк». Про це також зазначив і суд апеляційної інстанції.

На підставі викладеного та керуючись чинним законодавством, – Прошу:

Скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі № _____________ від __________ року, та постанову Одеського апеляційного суду по справі № ____________ від ___________ року.
Відмовити позивачу у задоволені позову.

Додатки: 1) ордер адвоката; 2) копії касаційної скарги відповідно до кількості учасників; 3) квитанція про сплату судового збору. Представник відповідача А.А. Янчук “____”_______20___ року.

Розгляд скарги

Суд сам ухвалює рішення про те викликати сторони на розгляд касації чи ні. Як це не звучало, але це серйозна реальність. На практиці середні терміни розгляду касаційної скарги у цивільній справі на рішення по суті справи триває від 12 до 36 місяців. Та ви все правильно зрозуміли – довгий розгляд. Якщо справа буде розглянута з викликом сторін, то процедура фактично така сама, як і в суді апеляційної інстанції:

суд дає касатору можливість виступити першим та вислуховує відповіді на свої запитання;
суд після виступу касатора вислуховує інших сторін;
переходить до судових дебатів;
йде у нарадчу кімнату.

Відношення суду до скарги, яка надійшла від іншого учасника після розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 405 ЦПК України касаційна скарга, яка надійшла до Верховного Суду після касаційного розгляду справи і не була присутня при розгляді справи, суд розглядає скаргу за загальними правилами. У разі відкриття провадження у справі Верховний Суд може зупинити раніше прийняте рішення та інші рішення, які оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд може скасувати своє раніше ухвалене рішення. Верховний Суд відмовляє у відкритті провадження, якщо підстави скарги ідентичні тим, які розглядалися цим судом за іншими скаргами, які вже розглянуті.

Юридична допомога щодо супроводу справ у касації

Надаю правову допомогу з питань касаційного оскарження рішення, є досвід роботи з підготовки касаційних скарг та інших процесуальних документів, необхідних для подання до Верховного Суду, а також неодноразово брав участь при розгляді справ у цьому суді. Звернувшись до мене, можете замовити наступну правову допомогу:

підготовка та подання касаційної скарги у цивільній справі;
аналіз справи на перспективу касаційного оскарження;
аналіз процесуальних помилок у рішеннях, які слід оскаржити;
ознайомлення із справою у Верховному Суді;
представництво інтересів у Верховному суді.